Якщо б я була Соросом...       ... то, по-перше, я б робила теж саме, що й він: шукала цікавих для мене людей й допомагала б їм займатися розв'язанням їхніх проблем. І шукала б їх саме там: серед вчених, діячів мистецтва та культури, серед молоді і, зокрема, серед студентів.         По-друге, я б присвятила частину свого часу і вклала б частину свого достатку в те, щоб боротися з нерівномірністю розвитку людства на Землі. Колись мене глибоко вразили слова академіка О.Д.Александрова, який процітував висловлення одного священника, що всі негаразди на Землі від того, що на одному кінці людства надто багато науки, а на іншому - надто мало. Дійсно, чи не пора для спроби поставити як приоритетне завдання боротьби за добробут якомога більшої кількості людей? Насамперед, добробут є достатньо чіткою категорією: це відсутстність холоду, голоду та захворювань. А крім того, достатньо чітко виявляються країни й категорії людей, для яких проблемою є відсутність добробуту. В решті решт, вирішуючи проблему ліквідування негараздів, ми вчимося бачити власний стан сбалансовано й об'єктивно, можемо навіч переконатися, які з наших потреб є істотними, а які - надуманими.            Це не означає, що я наказую всім займатися викладеною вище проблемою. Але для людей, які досягли багатства, раніш чи пізніш виникає питання: а що ж далі? Далі - ділитися з іншими, і робити це з розумом. Якщо не виходить ділитися думками, творами власних рук та розуму, тоді - ділитися грошима, усуваючи розбіжності у рівні добробуту.          Найпріорітетнішою категорією людських істот, для яких негаразди треба подолати - це діти. Гадаю, що проблема дитячих негараздів - це одна з найскладніших. На початку 90-х років дуже велике враження на мене справив фільм одного грузинського режисера про дитячу злочинність на території Радянського Союзу. Аналізуючи витоки цієї злочинності, він показав, що найстрашніша річ для юної людини - втратити сподівання на радощі в житті, він назвав таких дітей "сірі квіти". І під час бесіди з одним із підлітків він здригнувся від такого запитання: "Ви бачите, що таких, як я, "сірих", все більш і більш? А ви не думали, що буде, коли нас стане просто більш, ніж вас?" З тієї пори я про це думаю і думаю...        По-третє, в що, на мою думку, цікаво та благородно вкладати гроші, - так це в екологічно чисті технології та в розукрупнення виробництв. Біда людства полягає в тому, що вся сьогочасна цивілізація створювалась на процесах концентрації: концентрувались жителі в містах, концентрирувались хімічні, машинобудівні, транcпортні виробництва в одному місці, обважнювались та укрупнювались   транспортні засоби, навіть перекоси в живленні основані на процесах концентрування поживних речовин в порціях їжи. А Природа стоїть за розподілення... Нам потрібно навчитися використовувати неперервні виробництва невеличкого масштабу й чітке функціонування полегшених видів транспорту. Нам потрібно шукати нові, екологічно чисті та дешеві енергоносії й думати про технології, котрі дозволили б розформувати відпрацьоване на АЕС обладнання. Нам потрібно всебічно пропагувати вироблення електроенергії на основі застосування сонячних батарей, припливних хвиль та вітру. Нам потрібне збалансоване опанування океанічним простором, як один з напрямків розукрупнення виробництв на суші.         І, по-четверте, я б вкладала достаток в підтримку таких нетрадиційних форм людської спільноти, котрі, подібно до структур мережевого маркетингу, що залишив осторонь потворно збільшившийся механізм реклами, ефективно сприяли б позитивним процесам розвитку людства за рахунок обминання взаємодії з незграбними державними механізмами. Тобто намагалася б впливати на процеси глобалізації, спрямовуючи їх до русла дійсного формування ноосфери, про яку мріяв наш земляк Володимир Іванович Вернадський.           Це все. Насамкінець дякую Соросові, приклад якого змусив мене обмірковувати такі важливі матерії.