Ой, летить журавель
Із далеких із земель,
І його могутні крила
Підіймають, як вітрила
Повітряний корабель...

Кличе серце журавля:
"Десь казкова є земля,
Там, де діточок виводять,
Над гніздечком зірки сходять:
Батьківщина то твоя!"

Ой, діти й друзі мої
Як отії журавлі:
Все на цій землі лишають,
Та у вирій поспішають -
В благодатнії краї...

Та стривайте, прийде мить -
Раптом серце защемить;
Хай послухає уважно
Кожен з вас, що серце скаже.
А воно заговорить:

"Літай, журавлю, літай...
Тільки добре пам'ятай,
Що існує Батьківщина,
В тебе з нею життя єдине -
До Вкраїни повертай!"

Ой, летить журавель...

Саме тут, десь між мною й тобов
Оселилася наша любов,
Що колись прилетіла здалека,
Мов із вирію світла лелека:.
Мова лагідна, легка хода,
А з долоней - дарів череда...
До дарунків ми звикли й забули,
Як дмух крил її вперше відчули.
Де ж та гостя тепер дивовижна?
Нема й часу, щоб глянути ніжно.
Раптом гніва здіймається хвиля
І, ковтнувши отруєне зілля,
В океані втопаєм без дна:
Ти, коханий, - один, я - одна.
І здається, що скоїться зле:
Лишимося в безодні...
АЛЕ
День за днем, рік за роком минає,
А багаття між нас не згасає:
Зачаровує нас той вогонь,
І за хмари знов підіймає
Милосердя любові долонь.

Ой, як же ж серце крає,
Як я це розумію!
Я слухаю - то грає
Пако де Лусія:

То знов Кармен когось
Чарує - все їй мало,
То знов рука чиясь
Сумує за кінжалом...

На поклик палко-пристрастний
Великого страждання,
Коли гітара змовкла -
Лунає дзвін мовчання.

Так вже доля мені судила, що мушу
ДУШУ
До останньої краплі я ткацтву віддати –
ТКАТИ
До самого кінця, доки вистачить сили,
КИЛИМ:
Все життя своє в килим отой у смугастий
ВКЛАСТИ.

Смуга ось золотава – то був у віконці
СОНЦЯ
Промінь. Висвітлив фарби барвисті,
ЧИСТІ:
Червоніє чарівно, палає як кров,
ЛЮБОВ;
Поряд з нею ніжно, ледь-ледь рожевіє
МРІЯ;
Простяглася дитинства смуга зелена:
НЕНЕ
У колисці мене аж до неба гойдає,
СПІВАЄ;
А відлунням – пташини піснями бринить
БЛАКИТЬ...

Хмарна гама за сонцем слідом наповзає,
КРАЄМ
Накидає мені сіру тінь на обличчя;
КЛИЧЕ
Чорний лебідь, який негаразди вороже...
БОЖЕ!
Темно-сиза панує на килимі смуга –
ТУГА.

Дивно: що ж це отам в очах мерехтить
В ЦЮ МИТЬ?
То ж нитки тонкі, павутинно-сріблясті
ЩАСТЯ!
Знов здається мені несподівано милим
КИЛИМ.

28.03.2005  

Зима панує вже на скронях,
Лягає снігом сивина...
Тримай міцніш любов в долонях,
Зігрій скоріш любов в долонях –
Боїться холоду вона!

22.04.2005

На тлі бежмежності
                                 ліхтарик-вірш горить:
Мов крихітка-світляк,
                                 його я запалила.
Дрібненькій крихітці –
                                 мені судилась мить
Життя.
                Але в цю мить
                                       є в мене крила!

2.09.2006